Иван Кирчук п’ять рокив будував билоруську хату 24.07.2007 г. "Газета по-украiнськи" (www.gpu-ua.info) - №409 18/07/2007 Иван СТОЛЯРЧУК Музиканти билоруської групи ”Троица” Юрий Дмитриєв, Иван Кирчук та Юрий Павловський на прес-конференциї перед виступом на фестивали ”Країна мрий” . У Києви на фестивали ”Країна мрий” вперше виступила билоруська група ”Троица”. — Це найкращий продукт на експорт из Билоруси, — говорить про неї инициатор фестивалю керивник гурту ”Вопли Видоплясова” Олег Скрипка. З лидером ”Троици” 49-ричним Иваном Кирчуком розмовляємо за годину до його виходу на сцену. На запитання українською, Кирчук видповидає росийською. Присидаємо на бетонному парапети. Застудитись не боїтеся? — У мене навить медичної картки нема, — музикант сидить склавши руки на колинах. — Коли був ще пацаном, батько знайшов книгу якогось польського абата й почав по ний загартовуватися. Загортався в холодне простирадло й лягав спати. Уночи вид нього пара йшла. Ми над ним всиєю родиною смиялися. А рокив 15 тому в мене каминня в жовчному михури знайшли, поклали на операцию. Потихеньку вид ликарив я почав обливатися холодною водою, и за пару тижнив каминня зникло. Тепер взимку кожен день купаюся. Яки враження вид фестивалю? — Вразила килькисть народних ремесел. У мене є свий музей музичних инструментив, намагаюся з кожного фестивалю щось привезти. У минули роки приїздив уже на ”Країну мрий”, придбав сопилку подвийну й духовий инструмент из гарбуза — не пам’ятаю, як називається. Якисть вражає. Видно видразу, що майстер вклав душу. У Билоруси такого нема. Живе пид Минськом, правда, родина Жуковських. Четверте поколиння робить скрипки, але продавати нема де та й кому. У музичних крамницях теж є народни инструменти, але це скорише сувенири — грати на них неможливо. Музиканти гурту ”Троица”, крим традицийних билоруських инструментив, використовують також екзотични — голландський гонг, африканський барабан джамба, бамбуковий ксилофон. — На багатьох инструментах не знаєш навить як и грати, — зизнається Иван. У нас говорять, що на батькивщини ваши виступи заборонени. — Ми справди ридко виступаємо в Минську, але скорише з власної инициативи. Министерства культури зацикавлене в основному в попси, бо попса збирає повни зали и гроши приносить. Фестивалив, подибних до вашого, в Билоруси нема. Тож доводиться шукати соби роботу по закордонах. Я до школи тильки польською розмовляв Иван Кирчук — доцент кафедри етнологиї й фольклористики Минського педагогичного университету. Як встигаєте з постийними гастролями испити приймати? — Ну, це вже мої проблеми, — усмихається. — Ще коли в училищи мистецтв викладав, мени кабинет дали. Я виришив з нього билоруську хату зробити. Щоб коли студентам якийсь обряд показую, вони природно себе почували. Стини оббив дошками, поставив пич из 1200 цеглин — все за свої гроши. П’ять рокив пишло на це. Побував у вашому Пирогови пид Києвом — захотилося свий хоч и маленький музей зробити. До Академиї наук звернувся, а в них колекция дуже скромна була. Подався додому до батька. Поїхали ми по Гродненщини по його сестрах. Розмови здалека починали: ”Як господарство, як кури, як свини?”. Потим наче ненароком: ”А що це за рушник?”. — ”То титка колись вишивала”. — ”Синови на виставку треба”. — ”Хай бярэ”... Багато народних писень знаєте? — Не рахував. Взагали у мене бильш як 100 бобин, кожна по дви години. Там не тильки писни. Є казки, легенди. Є просто розповиди бабусь про життя. Зняли навить фильм ”Сонцам асвячуся” — про етнографичну експедицию в Брестську область. Випустили диск ”Столиншчына” — вин у в Європи 50 євро коштує. Там дуже цинується автентика. У вас призвище схоже на українське. Що знаєте про своїх предкив? — Я до школи тильки польською розмовляв: батько из Захидної Билоруси, мама з Литви. Знаю, що прадиди були роботягами. Дид Томаш приїхав у Гродненську область з Сибиру, поставив млин. Енкаведисти прийшли за ним прямо на Великдень, уси за столом сидили. ”Ми по тебе”, — кажуть. ”Сидайте поки що за стил, а я сходжу по пляшку до сусидки”, — и як пишов, так його нихто бильше й не бачив. А могила його в Скриповцях: вви сни прийшов до бабуси, сам сказав. До музики як прийшли? — Батько був инженером-будивником. Якраз здавав новий об’єкт — Лидське музучилище. Сказав мени: ”Я здаю, а ти йди вчитися”. Вони з мамою 40 рокив у костели спивали по недилях. В училищи займався академичним спивом. Писля армиї мрияв до консерваториї вступати. Але прийшов и злякався, що не приймуть, — руки на той момент тильки сокиру и бензопилу пам’ятали. На БАМи служив. Тому пишов до институту культури на народне виддилення. На батькивщини ви стали видомими писля успиху за кордоном. — Виступали на конкурси, який фонд Сороса организовував. Перемогли, безкоштовно записали в голландський студиї 100 касет. Одна з них до Юрия Шевчука из ”ДДТ” потрапила. Вин нас запросив на свий фестиваль ”Песни конца XX века”. Виступали з ним квартетом. Ми спивали, а вин пидтанцьовував. 1958, 14 вересня — Иван Кирчук народився в мисти Лида Гродненської области, Билорусь 1973 — вступив до мисцевого музучилища, спивав у жиночому хори 1979 — повернувся з армиї 1982 — почав викладати фольклор у Минському училищи мистецтв, був керивником фольклорних колективив ”Прадвесьне”, ”Блискавица”, ”Дабрадзеи”, ”Дзива” 1985 — закинчив университет культури за специальнистю ”диригент народного хору” 1996 — зибрав групу ”Троица”, перши гастроли в Голландиї 1998 — почав купатися в ополонци 2004 — зиграв роль у дитячому фильми ”Маленьки втикачи” 2007 — група ”Троица” вперше виступила в України — на фестивали ”Країна мрий” у Києви та на ”Шешорах” у Винницький области. Зараз неодружений, вид двох попередних шлюбив має синив — 24-ричного Иллю та 21-ричного Ивана. Живе в гуртожитку Минського педагогичного университету